«Немає часу на легкість»: керівник театральної студії «ОнгЪл» про втрати, війну та нове покоління акторів у Болграді
700 Народна театральна студія «ОнгЪл» із Болграда цьогоріч відзначає восьму річницю. За цей час колектив пережив пандемію, повномасштабне вторгнення, зміни складу та вимушені паузи, але продовжує працювати й ставити вистави.
Наразі найбільшою загрозою для студії її керівник Серафим Савченко називає не війну, а відтік молоді, через який колектив постійно втрачає підготовлених акторів. Про історію «ОнгЪл», театр як терапію та боротьбу за молоде покоління читайте в інтерв’ю Район.Болград.
Студія «ОнгЪл» вже має почесне звання «Народної». З чого все починалося? Яку головну ідею ви закладали в назву й філософію театральної студії?
Сто років тому при Болградській чоловічій гімназії, нині – Болградська гімназія ім. Г. С. Раковського, існував болгарський шкільний театр.
У 2018 році його вирішили відродити – за ініціативи вчительки з Болгарії Ценки Кучевої, яка тоді викладала в гімназії. Так 19 березня 2018 року стало офіційною датою створення студії.
А почалось з того, що Ценка Кучева вирішила поставити виставу «Българи от старо време» («Болгари від давніх часів») за мотивами твору Любена Каравелова. Символічно, що саме цю п'єсу ставив театр гімназії століття тому. Саме Ценка обрала назву «ОнгЪл», що означає «кут».
Зараз ми пишемо цю назву саме ОнгЪл з великою літерою, як знак поваги до болгарських початків нашої студії, це не російський твердий знак – це болгарська літера «ер голяма».
Театральна студія була зареєстрована при Болградській міській раді у 2018 році, а у 2021-му ми увійшли в склад Центру культури і дозвілля як творчий колектив. А вже у 2024 отримали звання народний колектив.
Ідея залишається незмінною протягом всіх років. Об'єднання однодумців, популяризація театрального мистецтва та збагачення культурного життя громади й, звичайно, самовираження.
Яким був репертуар студії на початку шляху? На які теми чи твори ви робили основний акцент у перші роки роботи?
Болгарська класика та новорічні комедії. Ми грали веселі та легкі вистави. Зараз ми граємо соціальні містичні драми та сатиричні комедії.
Яким було життя студії у передвоєнні роки? Які вистави, гастролі чи фестивалі з того періоду запам'яталися вам найбільше?
До війни, були ковідні часи. Тож великих гастролей в нас не було ніколи. Наше існування це «попри обставини», тобто не була так як в казці – «вони багато працювали та досягли успіху»… Ми багато працювали й попри обставини якось виживали.
Проте ми відвідали Міжнародний фестиваль аматорського комедійного театру, пантоміми та сатири «Велко Канєв» у місті Тополовград у Болгарії. Там «ОнгЪл» отримав перше визнання. На жаль, перші фестивалі (2018, 2019) тоді носили більш ознайомчий характер, а нагороди на міжнародних та всеукраїнських фестивалях та конкурсах ми стали отримувати вже пізніше.
Наскільки активним було театральне життя у Болграді до 2022 року, і яку роль у ньому відігравав ваш колектив?
До 2022 року ми були єдиною постійно діючою аматорською театральною студією в громаді, згодом театральних колективів стало більше, відкрилися гуртки в різних закладах. Саме «ОнгЪл», перші вистави, перші керівники підсвітили театр як мистецтво серед вже існуючих на той час танцювальних та вокальних колективів.
Пригадайте лютий-березень 2022 року. Як студія пережила перші тижні повномасштабного вторгнення? Чи була пауза у репетиціях і як вдалося повернутися до роботи?
Війна зупинила на той момент все й у всіх. Діяльність театру завмерла. Але згодом мої актори, тоді це були лише дорослі люди (ті хто залишився в Україні), самі звернулися до мене з проханням відновити роботу.
Доступу до сцени не було, заходи були категорично заборонені. Але згодом великі театри (наприклад, Одеській національний академічний театр опери та балету – він в нашій області був локомотивом прориву) добилися можливості знову працювати. Як тільки це стало можливим, за підтримки відділу культури, ми повернулися до репетицій. Я став активно запрошувати в колектив підлітків і так ми сформували різновікову команду.
Після вимушеної паузи, вже я був керівником колективу, ми поставили виставу за мотивами п'єси Миколи Куліша «Отак загинув Гуска». Ми назвали її «Маленька українська кУмедія», саме її ми грали на літньому майданчику в Містечку в Болграді, бо тоді укриттів просто не існувало.
І саме цю виставу ми із прапором України повезли в Болгарію та отримали свій перший значний приз «Внесок у фестиваль» і окреме вітання від віце-президентки Болгарії, яка відкривала тоді фестиваль.
Як змінилася тематика ваших вистав після початку великої війни? Чи з'явилися в репертуарі нові сенси, актуальні п'єси або благодійні постановки?
«Маленька українська кУмедія» стала першою виставою, яку ми присвятили ЗСУ, тепер кожен наш вихід на сцену ми присвячуємо захисникам, там ми вперше поставили банку для донатів.
Репертуар змінився – ми ставимо більше українських драматургів (Куліш, Українка, Гоголь), ставимо світову класику (Уайльд, Діккенс), і я пишу сам п'єси «Портьє, місія вижити», «Чорна квітка. Українська готика» та перформанси.
Болградщина прийняла чимало переселенців з інших регіонів України. Чи стали внутрішньо переміщені особи частиною вашої театральної родини – як актори чи глядачі?
Так, за цей час в нас грали ВПО як дорослі, так і діти: Ангеліна Ільчук, Анастасія Безсонова, Наталя Маковей, зараз з нами Тетяна Жужукова, переселенка з Бердянська.
Чи допомагає театр акторам-переселенцям та місцевим жителям долати стрес і знаходити розраду в ці складні часи?
Звісно, театр – це терапія, добре описана в психологічній літературі. Є історія до сліз.
У березні 2024 року театральна студія «ОнгЪл» у співпраці з КЗ «Центр культури та дозвілля» Болградської міської ради розпочала проєкт – інтерактивну виставу «Ласкаво просимо додому!» Її показали в селах Болградської та Василівської громад для вимушених переселенців.
Головна ідея вистави – познайомити переселенців із культурою Бессарабії та її історичними й національними звичаями, а також дізнатися про якість послуг і потреби людей у сфері культури та дозвілля в новому середовищі.
Сюжет побудований на реальній історії трьох дівчат, які опинилися в епіцентрі бойових дій у різних містах країни й переїхали до Бессарабії. Головні ролі виконали самі переселенки – Тетяна Жужукова, Анастасія Безсонова та Ангеліна Ільчук, тому вистава спирається на їхній власний досвід. Це щира та чесна вистава яка демонструвала біль та втрату і водночас показувала що переселенці не самі в цій біді, вони можуть отримати і допомогу і підтримку. Місцевих мешканців у виставі зіграли етнічні болгари, гагаузи та албанці, а Ольга Коршок втілила образ «Матері Бессарабії», яка зі сцени розповідала про переселення етнічних груп у цей регіон понад 200 років тому.
У невеликих містах є поширена проблема: молодь закінчує школу і їде навчатися до великих міст або за кордон. Наскільки гостро це позначається на акторському складі «ОнгЪл»?
Катастрофічно. Можна говорити дуже багато солодких слів, але це системний збій в роботі колективу.
Плинність кадрів це втрата «ядра» трупи. Молоді актори, які проходять шлях від базових навичок до впевненої гри на сцені, залишають студію якраз на піку своєї творчої форми 17–18 років. Це змушує мене постійно перебувати в режимі базового навчання новобранців замість поглибленої роботи.
Це загроза для репертуару. Вибувають виконавці головних ролей, і ми змушені або «заморожувати», або терміново вводити нових акторів. Це вимагає залізної методики та муштри, через це втрачається легкість репетицій, і вони стають чіткішими – немає часу на легкість.
Так ми заморозили наші наймасштабніші та найтитулованіші (бо ми отримували за них гран-прі, дипломи та особисті відзнаки) вистави «Шафа з привидом», «Мавка. Знайди той папороті цвіт», «Історія Скруджа з привидами».
І ми не змогли поїхати на Всеукраїнський фестиваль в Хмельницький, на який відібрали всього кілька колективів (і нас) з усієї країни, тут відразу 2 причини – гроші та відсутність двох головних героїв.
Розривається передача досвіду від одного покоління до іншого. Студія не може формувати внутрішнє наставництво, коли досвідченіша молодь передає навички молодшим безпосередньо в процесі спільної роботи. Це найтяжче, новачки бачать яскравий приклад і тягнуться до нього, а ці приклади покидають студію, не встигнувши передати щось новачкам.
Але ми намагаємося мінімізувати ці втрати та продовжуємо ось вже 8 років.
Як вам вдається знаходити нових учасників і зберігати баланс між досвідченими акторами та новачками? Чим саме ви приваблюєте нове покоління?
Ходимо по школах, розповідаємо, запрошуємо, ведемо інстаграм, фейсбук. Раніше Болградські школи приводили учнів на наші вистави, діти бачили своїх однолітків на сцені й хотіли теж грати та приходили. Наприклад, вистава «Мавка. Знайди той папороті цвіт» долучила до нас учнів Болградського опорного ліцею, раніше в нас грали лише Ліцей №2 та Болградська гімназія. Радію коли до студії приходять підлітки, зазвичай вони запрошують на вистави своїх друзів, батьків вчителів. Наприклад, в нас була талановита актриса Марія Марчишина вона грала на сцені а її подружк, їх була ціла компанія, не тільки спостерігали за дійством на сцені а й допомогали нам у декораціях, розвішуванні афіш, фото і таке. Тобто в них було ціле хобі навколо нашої студії, хоча самі вони не були актрисами - це зворушливо.
На жаль, сьогодні молодь рідко цікавиться театром, і це проблема не лише нашого колективу. Молоді бракує впевненості, вони просто не наважуються спробувати. Це вони зрозуміють пізніше, лише вступивши до вишів і поспілкувавшись з однолітками з великих міст, вони розуміють, скільки втратили.
Адже у нас дозвілля часто обмежується мопедами. Відповідальність за це великою мірою лежить на дорослих. Дитина повинна бути зайнята – навчанням, спортом, творчістю. Навіть якщо вона не стане професійним актором, театр дає цінні навички: вміння працювати в команді, організовувати себе, комунікувати. Це впливає на якість її життя.
Які головні цілі та творчі плани ставить перед собою «ОнгЪл» на найближчий час? Чи готуєте ви зараз нову прем'єру?
Так, плани є, репертуарний план розписаний, розклад занять та навчальна програма є, намагаємося її виконувати. Взимку, як і завжди, як вже 8 років поспіль, ми будемо грати різдвяну комедію, як і завжди очікуємо багато глядачів. Сподіваємося, що ця традиція, якій 8 років, не буде порушена. Адже її не зруйнував ані ковід, ані війна.
Наступного року ми маємо підтвердити звання народний. Можливо, зможемо поїхати на фестивалі очно, а не тільки дистанційно.
Керівник студії Серафим Савченко запрошує до колективу як початківців, так і тих, хто вже має досвід виступів та прагне розвивати свої акторські здібності. Навчання та репетиції відбуваються безпосередньо на сцені, що дозволяє учасникам відразу опановувати основи сценічної мови, пластики та взаємодії з глядачем.
Графік проведення репетицій: щовівторка — о 17:00 та щосуботи — о 16:30.
Заняття проходять за адресою: м. Болград, вул. Поштова, 30. Театральна студія «ОнгЪл» чекає на кожного, хто бажає стати частиною культурного життя громади та спробувати себе в нових яскравих образах.